| Де ви, нові Колумби й Магелани? * * * ***** |
|
Одна яскрава мить життя варта тисячі безбарвних
Коли вірус мандрів проникає в душу, вилікувати людину вже неможливо. Тоді звук літака, гудок пароплава чи стукіт коліс потяга хвилюють і п’янять, а всі спроби “побороти мрію” зазнають фіаско. Врешті кожному “хворому” стає очевидно: не ми керуємо мандрами, а вони – нами. І тільки дорога може повернути нас до нормального стану. Адже дорога – це двері, через які виходиш зі знайомого світу у світ незвіданий. Дороги кличуть, пробуджують у душі бажання побачити краї, сховані за горизонтом. І настає момент, коли, здається, вже весь Всесвіт подає тобі знак порушити рутину життя, одноманітність буднів і думок. І тоді залишається одне: випустити джина мандрів, схованого в тобі, на волю. У такому хаосі почуттів важливо зробити правильний вибір. Вибір, який не розчарує. І коли десь на краю світу легкий морський бриз торкнеться твого обличчя, або сядеш спочити в тіні розлогої пальми, зможеш впевнено сказати: заради цього я жив. Адже одна яскрава мить життя варта тисячі безбарвних. Кожна поїздка не схожа на іншу. У кожної – своя історія. Кожна пов’язана з певними людьми, які зайшли у твоє життя на кілька днів чи тижнів і вийшли з нього в аеропорту чи на вокзалі в останню хвилину подорожі. Потім лише спогади і фотографії пов’язують тебе з цими людьми. А перед новим “виходом у світ” завжди цікаво: кого на цей раз подарує тобі доля, з ким познайомишся і хто врешті залишиться у альбомі твого життя. Потрапляючи в нову країну, хочеться дізнатися про неї якомога більше. Хочеться неквапно пройтися лабіринтом вуличок, маючи вдосталь часу, пройнятися настроєм незнайомої історії, яка твориться тут щодень, усе зрозуміти і запам’ятати. Хочеться знати мову людей, за якою - цілий пласт історії, культури, літератури, до яких дотикаєшся лише частково. І часто за день, проведений далеко від дому, дізнаєшся більше нового, ніж за десять, проведених у чотирьох стінах свого дому чи офісу. |
