|
МУЗИКА ЗІ СКЕЛІ
| |
Тролдхауген
|
Гріг в українському строї
|
|
ЮЛІЯ КОСИНСЬКА, ОЛЕГ КРУК
Київ – Берген
4 вересня виповнюється 100 років з дня смерті видатного норвезького композитора Едварда Гріга
Йому поталанило бути визнаним ще за життя. Гріг створив 150 фортепіанних композицій і майже стільки ж творів для хорового виконання, камерно-інструментальні сонати і понад дві сотні ліричних пісень і балад. Музично-театральний твір “Пер Гюнт” за драмою Генріха Ібсена сучасники називають візитівкою норвезького композитора. А його знаменитий Piano Concerto in a Minor – найбільш виконуваний оркестровий твір нашого часу. На батьківщині музиканта, в норвезькому Бергені, в його колишньому будинку в Тролдхаугені відкрито дім-музей композитора, і тут, у скелі понад озером, він знайшов свій останній спокій.
“... А ЦЮ ДУРНИЦЮ ЗАЛИШ УДОМА”
Критики кажуть так: творчість Гріга формувалась під впливом норвезької народної культури. Музичні фахівці достеменно перерахують вам його твори і “розкладуть по нотах” усі відтінки настроїв неповторних композицій норвежця, які виконувалися і подовжують звучати на кращих сценах Європи. Однак варто приїхати до Бергена, у цю норвезьку “столицю дощів”, і налаштуватися на одну хвилю з тим часом, коли тут з повітря виловлював натхнення сам Едвард Гріг.
Подейкують, якось у Тролдхауген до Гріга завітав його друг – композитор, і вони вирішили прогулятися в човні. Під час прогулянки колезі раптом спала на думку нова мелодія, він хутко відклав весла і тихцем записав ноти на папірець, сховавши його до кишені. Дружба дружбою, але конкуренцію ніхто не скасовував. Але несподівано Гріг почав... насвистувати мелодію, яка щойно осінила друга. “Боже... Як?.. Звідки?..” – розчаровано видихнув колега. “А що ж ти хочеш, – незворушно відповів Гріг, – тут же музика розлита в повітрі”.
Талант до музики прокинувся у Гріга змалку. В родині шотландського купця Олександра Гріга, який обіймав посаду британського консула в Бергені, всі п’ятеро дітей навчались нотній грамоті й опановували гру на інструментах. Власне, так було прийнято тоді у заможних родинах. Мама майбутнього композитора Гесіна Хагеруп закінчила Гамбурзьку консерваторію і працювала викладачкою музики. Вперше Едвард сів за піаніно в чотири роки, а вже дванадцятирічним створював власні композиції. Школу Гріг не любив. Дощі у Бергені ідуть значно частіше, ніж деінде у Скандинавії, школярів, особливо молодших класів, відпускали додому, аби ті перевдягнулися у сухий одяг, і Едвард часто зумисне мокнув дорогою до школи. А оскільки жив він далеченько від школи, то повертався “в сухому” вже під кінець занять.
Якось дванадцятирічний Едвард приніс до школи свій нотний зошит, на якому було написано “Варіації на німецьку тему Едварда Гріга ораторія № 1”. Класний керівник зацікавлено погортав зошит, і маленький композитор уже очікував на закономірний тріумф, аж раптом вчитель сухо промовив: “Наступного разу принось німецький словник, а цю дурницю залиш удома!”
Проте в житті бувають й інші зустрічі – знакові. Знайомий родини Грігів, відомий норвезький скрипаль Оле Буль, якось почув композиції юного Едварда, які той награвав на фортепіано, аби “потішити гостя”. Завжди розважливий Оле раптом став зосередженим, довго про щось розмовляв з Олександром і Гесіною, після чого, поклавши руку на плече хлопчика, промовив: “Ти поїдеш до Лейпцига, аби стати композитором!”. Його слова виявилися пророчими, він тільки не додав – “всесвітньо відомим”.
“НЕ ДАЙТЕ СЕБЕ ЗАЛЯКАТИ!”
П’ятнадцятирічного Едварда Лейпциг розчарував. Викладачі консерваторії прагнули прищепити студентам любов до європейського стилю, який здавався юнакові надто пафосним і штучним. А Гріг переносив у власні твори енергію і лагідність норвезьких пісень. Але була ще концертна зала “Гевандхауз”, куди талановитий студент поспішав після занять. Там він проводив час, спілкуючись з музикою Бетховена і Вагнера, Моцарта і Шумана. Успішно закінчивши консерваторію, Гріг отримує остаточну впевненість у покликанні музиканта і... плеврит, який згодом перейде у туберкульоз. До кінця своїх днів він жив з однією легенею, сучасників дещо дивували “грігівські пози” – на фотографіях він завжди стоїть зі схрещеними за грудях руками. Але мало хто здогадувався, що таким чином композитор приховував свій фізичний дефект. Проте музика рятувала його від депресій і заповнювала порожнечу, де в звичайної людини могли б навіки поселитися самі страждання.
Центром тодішнього музичного життя Скандинавії вважали Копенгаген – сюди ж, закінчивши консерваторію, приїжджає молодий композитор. Тут він знайомиться з казкарем Гансом Християном Андерсеном, пише пісні на його тексти, а також кладе на музику романтичну поезію норвежця Андреаса Мунка. У столиці Данії композитор написав багато музичних творів, зокрема знамениті “Поетичні картинки”, “Гуморески”, сонату для фортепіано і першу скрипкову сонату. У Копенгагені Гріг закохався. Ніна Хагеруп доводилася йому двоюрідною сестрою, родичі протестували, батьки прокляли, однак... Кохання перемогло, молоді побрались, але змушені були заховатися від пересудів в Христианію (так тоді називалась нинішня столиця Норвегії Осло). 1868 року у молодій сім’ї народилася донька Олександра, але через рік дівчинка померла від менінгіту. Після трагедії стосунки в родині стали прохолодними, Ніна часто замикалася в собі, проте й далі гастролювала разом з чоловіком, завжди залишаючись поруч.
А гастролював Гріг багато. Як диригент, музикант і власне композитор відкривав для себе публіку Франції і Голландії, Швеції і Німеччини, Англії й Італії. В Італії доля звела Гріга з Ференцем Лістом, яким норвежець захоплювався в юності. Прослухавши незавершений скрипковий концерт, шістдесятирічний композитор потиснув Едварду руку: “У вас великі здібності. Не дайте себе залякати!”
А ПІД СПОДОМ БЕТХОВЕН...
Він творив і гастролював до останніх днів. Його найзнаменитішим твором залишається друга сюїта – “Пер Гюнт”, яку складають п’єси “Скарга Інгрід”, “Арабський танець”, “Повернення Пера Гюнта на батьківщину”, “Пісня Сольвейг”. Найголовніший твір свого життя композитор написав на самоті. Він прагнув усамітнення, аби з головою зануритися у творчість.
... Тиша і прохолода цієї букової алеї пам’ятають його кроки. У Тролдхаугені майже все залишилося таким, як за тих часів, коли Едвард Гріг занурювався тут у глибокий світ самотності, з якого й черпав натхнення. Тролдхауген з норвезької – пагорб тролів. Можливо, якраз ці кумедні маленькі чоловічки, яких часто незаслужено уявляють крихітними злюками, охороняли спокій маєтку і тоді, коли композитор сідав біля свого роялю Стенвей, подарованого друзям з нагоди срібного весілля, і творив... Його дружина мала вишукане сопрано, і саме для голосу Ніни Гріг маестро писав ліричні балади. Щоправда, не забував і про інших жінок – їм присвячував коротенькі твори, бо, як вважалося, довгих композицій дами запам’ятовувати не люблять. Хто знає... Проте ось на цих музичних мініатюрах, які із задоволенням виконувалися на різних сценах Європи, Гріг і заробляв найбільше. Звісно, він був небідним чоловіком, але з грошима розставався без особливого смутку. “Він залишався насамперед доброю, чесною людиною – це найголовніше, а вже потім – справжнім, чесним діячем мистецтва. Крім того – філантропом”, – згадувала дружина композитора.
Творчість для Гріга була синонімом спокою. Подружжя збудувало цей будиночок у передмісті Бергена, аби в перерві між гастролями композитор міг слухати тишу. Музику не можна вигадати, казав він, її треба чути.
У Тролдхаугені він, напевне, не тільки чув, а й відчував її на дотик. Скажімо, торкаючись сірих каменів, порослих мохом, і спираючись на мовчазні буки, заглиблюючись поглядом у мальовниче озеро та смакуючи настояний аромат глиці. А ще слухаючи пташок – вранці вони охоче підспівували композитору...
Ніна любила приймати гостей, їй подобалося, коли дім оживав голосами і сміхом, проте для Едварда такі моменти ставали нестерпними. Тому довелося збудувати ще й невеличку хатинку понад самим берегом, і вже туди, крім Гріга, право на доступ мало тільки натхнення. Ну ще – як виняток – служниця, аби принести обід й ароматний чай на вечерю. Та хоч би як Гріг ховався від жіночого гомону і сміху, проте ніжна половина Бергена його музику обожнювала. На 60-річний ювілей бергенські дами подарували музиканту розкішну люстру. “Ти освітив наше життя своєю музикою, а ми хочемо освітити твій дім цим канделябром”, – написали прихильниці на вітальній листівці.
Проте, ясна річ, композитор мав не тільки палких шанувальників, а й недоброзичливців. Якось він давав великий концерт у Осло, програму якого складали лише його власні твори. Та несподівано вирішив зімпровізувати і замінив останній номер твором Бетховена. Вже наступного дня в одній з найбільших норвезьких газет з’явилася дошкульна рецензія відомого критика, який не надто шанував музику Гріга. Рецензент “зачепився” саме за останню композицію концерту, назвавши її “смішною й недолугою”. Кажуть, після цього композитор набрав телефонний номер писаки і рівним голосом прорік: “Вас турбує дух Бетховена. Маю повідомити, шановний, що останній твір, виконаний в концерті Гріга, створив я!” З критиком трапилася справжня істерика...
Сьогодні допитливим туристам дозволяють зазирнути у віконечко робочої хатинки, куди композитор тікав від гамору у пошуках натхнення. Тут все достоту грігівське, особливо піаніно і грубезний том з сонатами Бетховена. На цей фоліант композитор щоразу зручно вмощувався, остаточно “знесилений” творчістю і натхненням. І, як жартують сучасники, не тільки мав під собою солідний фундамент, а й міг діставати до клавіатури. Адже композитор був досить приземкуватий – мав лише метр п’ятдесят два сентименти зросту. Точнісінько такий – але гранітний – він і стоїть неподалік будиночку. “Дотепні туристи обіймають композитора, одягають на пам’ятник національне вбрання, – виходять цікаві знімки”, - розповідає Анна Люгер, яка понад десять років працює екскурсоводом у Тролдхаугенському музеї. Анна захоплена музикою норвезького композитора і щиро шкодує, що ми не почуємо концерту, який розпочнеться тут за кілька годин. У вітальні дому-музею часто лунає музика – її виконують сучасні музиканти, і рояль, якому 115 років, звучить так само філігранно і чітко, як за часів його господаря.
“МОЯ МАЛЕНЬКА ЖАБКО”
Як кожна творча особистість, Гріг мав талісмани. Маленьке глиняне жабеня завжди гастролювало разом з композитором у кишені його штанів, і перед концертом він неодмінно погладжував іграшку, сподіваючись на успіх. А ще був маленький тролик і поросятко з квіточкою в зубах. “Вранці він вітався з ними, як дитина, а ввечері бажав добрих снів”, – розповідає Анна. Талісмани зберігаються нині у будинку-музеї разом з іншими особистими речами композитора. Анна каже, що американські туристи, дивлячись на портрет Гріга, здивовано вигукують: “Так це ж наш Марк Твен!”. Німці ж наполягають, що композитор – вилитий Ейнштейн, а росіяни бачать схожість з Максимом Горьким. У вітальні висить подарована друзями картина “Діти, що граються”. Гріг з гіркотою зазначав, що це єдині діти, які звеселяють його оселю... Нині, як і за життя композитора, в будиночку і навколо нього – квіти. Їх любила Ніна і завжди замовляла собі на подарунок.
Незадовго до смерті Гріг зізнався: “Не скажу, що боюся життя або смерті, але є одна річ, якої я справді боюсь: побачити раптом, що старію у поглядах, що молодь відходить у плавання, і курс цих рейсів для мене вже незбагненний. Словом, я боюсь, що втрачу здатність відчувати – що саме є істинним і великим в тому духовному авангарді, який поспішає вперед, поки ми старіємо. Тому я відчуваю істинну потребу знати всі відтінки того, що відбувається в духовному житті зараз більше, ніж коли-небудь”.
Гріг багато працював як диригент, давав приватні уроки музики, любив гуляти по горах, кататися в човні. Але іноді настає момент, коли тіло відмовляється слухатись. Артрит, подагра, наслідки туберкульозу... На початку вересня 1907 року композитор запланував турне в Англію, але несподівано відчув себе зле, потрапив до лікарні Бергена, і 4 вересня його не стало. Він заповідав поховати себе в рідному Тролдхаугені – у скелі біля озера. Дружина виконала його прохання. Після смерті її поховали поруч з чоловіком, як вона й просила.
Зазвичай перед могилами ми схиляємось у зажурі. А перед місцем останнього спочинку Гріга люди високо піднімають голови. І слухають музику, яка тут так щедро “розлита в повітрі”...
Твори Гріга сьогодні звучать не тільки на класичних сценах. На основі його музики сучасні режисери ставлять музичні спектаклі, знімають фільми, професійні фігуристи у супроводі грігівських мелодій виступають на льоду. А в альбомі “Heart of the Ages” норвезького металічного гурту “In the Woods” є пісня “Mourning the Death of Aase”, присвячена пам’яті композитора.
Україна молода, 5 вересня 2007 |