ќс≥нь у  арфаген≥

ёл≥¤  ќ—»Ќ—№ ј, ќлег  –” 
 ињв Ц “ун≥с Ц  арфаген

”чен≥ дотепер сперечаютьс¤, ¤кою б могла бути ≥стор≥¤ людства, ¤кби  арфаген скориставс¤ шансом ≥ знищив –им. јле √анн≥бал, ¤кий незадовго до карфагенськоњ катастрофи сто¤в б≥л¤ ст≥н У¬≥чного м≥стаФ, не наваживс¤ на Уостанн≥й б≥йФ.

У...  арфаген маЇ бути зруйнований!Ф
Ќавр¤д чи консул  атон —тарший, завершуючи таким словами свою пафосну промову в римському сенат≥, м≥г припустити, що њм судилос¤ стати пророчими. јле жорсткий вердикт оскарженню не п≥дл¤гав: заздр≥сть до торжества усп≥х≥в ≥нших, зод¤гнена у форму неск≥нченних в≥йськових поход≥в ≥ запеклих битв, перетворила колись могутню державу на купу кам≥нн¤. ¬≥д прекрасного  арфагена, що с≥м стол≥ть возвеличувавс¤ над блакиттю —ередземного мор¤, лишилис¤ жалюг≥дн≥ руњни. ≤ нав≥ть землю, на ¤к≥й сто¤ло могутнЇ м≥сто, було наказано посипати товстим шаром сол≥...

”Ћјћ » „ј—”

«даЇтьс¤, ти в безчасс≥: т≥льки скалки епох, еп≥зоди чудових твор≥нь людського розуму ≥ рук... ”се це назавжди застигло у вишукан≥й Умушл≥Ф ≥стор≥њ Ц ≥ цю ≥стор≥ю тут в≥дчуваЇш буквально на дотик. Ќав≥ть звичне п≥дступне Ут≥к-такФ не в≥двол≥каЇ од думок про в≥чне... ≤ дивно: зовс≥м н≥куди посп≥шати. « гори Ѕ≥рси Ц центру древнього  арфагена Ц в≥дкриваЇтьс¤ чудова панорама одноповерхових квартал≥в сучасного м≥ста, що потопаЇ в зелен≥, ≥ блакитну затоку з островами, огорненими легким серпанком середземноморського бризу. “ак, св≥т тут сприймаЇтьс¤ зовс≥м ≥накше, ≥ ти ¤кось уже нав≥ть починаЇш розум≥ти жорстоку лог≥ку древн≥х ≥ середньов≥чних конкурент≥в за це прекрасне м≥сце. якщо й зараз ц¤ земл¤ викликаЇ захопленн¤, передати ¤ке не здатн≥ вс≥ слова, то що ж тут д≥¤лос¤ за сотн≥ рок≥в до нашоњ з вами ери!.. У“ой, кому бодай раз випало побувати тут, назавжди залишитьс¤ в полон ц≥Їњ красиФ, Ц сказав хтось ≥з ≥сторик≥в, ≥ ц≥ слова викарбуван≥ сьогодн≥ на одному з≥ знак≥в величезного мемор≥ального комплексу.
... Ќапевне, ≥ ф≥н≥к≥йська принцеса ≈л≥са, вперше ступивши на ц≥ схили 814 року до нашоњ ери, мовила щире УохФ, ¤ке й передбачило ≥стор≥ю м≥ста й держави. “≥каючи в≥д пересл≥дувань брата, правител¤ ф≥н≥к≥йського м≥ста “ира ѕ≥гмал≥она, ≈л≥са кинула ¤к≥р свого корабл¤ б≥л¤ узбережж¤ п≥вн≥чного “ун≥су. … одразу зрозум≥ла: або вона залишитьс¤ тут назавжди, або... вона Ц не ≈л≥са. «алишалос¤ залучити на св≥й б≥к непоступливого берберського цар¤, вмовивши вид≥лити гост≥ маленький клаптик земл≥ дл¤ буд≥вництва порту. јле володар п≥вн≥чно-африканських простор≥в був проти ф≥н≥к≥йських Увит≥вокФ. ≤ тод≥ ≈л≥са попросила дати њй ст≥льки земл≥, ск≥льки пом≥ститьс¤ п≥д... шкурою бика. ÷ар, вочевидь, теж був майстром пожартувати, тому погодивс¤, оч≥куючи небаченоњ розваги. ≤ що ви думаЇте? ¬елика авантюристка ≈л≥са наказала вбити найб≥льшого бика, а його шкуру розр≥зала на крих≥тн≥ шматочки, обклавши ними територ≥ю значних розм≥р≥в. ¬ражений цар не мав ≥ншого вибору, ¤к т≥льки потиснути руку винах≥длив≥й гост≥ ≥з “ира.
—аме так, напол¤гаЇ легенда, ≥ виникло м≥сто  арфаген. ”т≥м, немаЇ п≥дстав сумн≥ватис¤ в правдивост≥ ц≥Їњ ≥стор≥њ, адже, не маючи в своЇму розпор¤дженн≥ обчислювальноњ диво-техн≥ки зразка ’’≤ стол≥тт¤, древн≥ могли покладатис¤ х≥ба на власний розум.
” ≤V стол≥тт≥ до нашоњ ери твор≥нн¤ ≈л≥си стало стр≥мко перетворюватис¤ на могутнЇ м≥сто, розширюючись за рахунок рем≥сник≥в, торговц≥в ≥ власник≥в земл≥, ¤к≥ активно зТњжджалис¤ сюди. «Т¤вилис¤ нав≥ть багатоповерхов≥ будинки, утворивши б≥л¤ гори Ѕ≥рси житловий район ћегару.  арфаген¤ни були людьми працьовитими, винах≥дливими ≥... хитрими поневолювачами. –озширюючи своњ колон≥њ, що прост¤галис¤ спершу вздовж ус≥Їњ ѕ≥вн≥чноњ јфрики, вони впевнено д≥сталис¤ ≥ далекоњ —ицил≥њ, ≥ —ардин≥њ, ≥ нав≥ть Ц п≥вдн¤ ≤спан≥њ. ÷е й не дивно, адже в план≥ мореплавства карфаген¤ни не мали соб≥ р≥вних. ¬икористовуючи багатий досв≥д ф≥н≥к≥йц≥в, д≥ти Ум≥ста ≈л≥сиФ першими почали будувати пТ¤типалубн≥ корабл≥ Ц пентери, ¤к≥ обган¤ли в бою простеньк≥ галери римл¤н ≥ грек≥в. ƒавньоримськ≥ джерела ≥стор≥њ характеризують карфаген¤н ¤к п≥дступних ворог≥в, що не мають особливих сентимент≥в до переможених.
 арфаген мав сильну арм≥ю, ¤ка трималас¤ за рахунок солдат≥в-найманц≥в. ≤ що ц≥каво: кожна народн≥сть формувала св≥й, особливий р≥д в≥йськ. Ћ≥в≥йц≥, прим≥ром, складали п≥хоту, жител≥ Ѕалеарських остров≥в наймалис¤ метальниками камен≥в. ј вс≥Їю ц≥Їю розмањтою Убрат≥ЇюФ командували м≥сцев≥ вожд≥, ¤кими, в свою чергу, керували карфагенськ≥ воЇначальники. ƒо реч≥, масштабне полотно житт¤  арфагена епохи √ам≥лькара, батька великого полководц¤ √анн≥бала, даЇ у своЇму роман≥ У—аламбоФ французький класик √юстав ‘лобер.
ќднак карфаген¤ни були не з тих, хто лише бездумно марнуЇ сили на збройн≥ походи. ” пром≥жках м≥ж бо¤ми вони примудрилис¤ створити найбагатшу культуру, що не мала аналог≥в на т≥ часи.  оли ™вропа, образно кажучи, ще ходила з палицею ≥ в повТ¤зц≥ з≥ шкури ведмед¤, на п≥вн≥чно-африканському узбережж≥ —ередземного мор¤ зводилис¤ храми ≥ собори, оздоблен≥ мозањкою неймов≥рноњ краси, будувалис¤ театри, створювалис¤ чудов≥ зразки скульптури ≥ керам≥ки. Ѕагато загадок залишили дл¤ нащадк≥в карфаген¤ни. ¬з¤ти хоча б величезних розм≥р≥в акведук, що подавав у м≥сто воду пр¤мо ≥з г≥р “ун≥ського јтласу. ÷ьому ун≥кальному на т≥ часи буд≥вельному проекту судилос¤ стати обТЇктом дл¤ знущань з боку вс≥х завойовник≥в. ќднак пот≥м щоразу акведук в≥дновлювали ≥з завз¤т≥стю, що г≥дна ≥сторичних том≥в.
“ак процв≥тав  арфаген, стр≥мко перетворюючись на одне з найбагатших м≥ст св≥ту. ј його конкуренти втрачали останн≥й шанс на спок≥йний сон. ≤ таки вт≥лилос¤ в житт¤ чорне пророцтво  атона —таршого Ц 146 року до нашоњ ери, п≥сл¤ б≥льш ¤к стол≥тн≥х катувань в≥йною, –им зруйнував велике м≥сто мужн≥х ≥ розумних ф≥н≥к≥йц≥в. ”чен≥ дотепер сперечаютьс¤, ¤кою б могла бути ≥стор≥¤ людства, ¤кби  арфаген скориставс¤ шансом ≥ знищив –им. јле √анн≥бал, ¤кий незадовго до карфагенськоњ катастрофи сто¤в б≥л¤ ст≥н У¬≥чного м≥стаФ, не наваживс¤ на Уостанн≥й б≥йФ.

“–ј√≤„Ќј ѕ–ј¬ƒј, ¬≤ƒ –»“ј ‘ЋќЅ≈–ќћ

—ьогодн≥ маленький сон¤чний “ун≥с, на земл≥ ¤кого збер≥гаютьс¤ памТ¤тки колись величного ≥ могутнього  арфагена Ц процв≥таюча середземноморська держава. …ого нав≥ть жартома називають Унайб≥льш ЇвропейськоюФ крањною ѕ≥вн≥чноњ јфрики. “ривале перебуванн¤ в статус≥ французькоњ колон≥њ позитивно позначилос¤ на р≥вн≥ житт¤ арабськоњ крањни, ¤к≥ з кожним роком в≥дв≥дуЇ дедал≥ б≥льше Умисливц≥в на враженн¤Ф. Ѕезумовно, велика заслуга в цьому наповнених ≥стор≥Їю куточк≥в  арфагена (чи  артажа, ¤к його називають у “ун≥с≥), що вважаЇтьс¤ памТ¤тником св≥тового масштабу. Ќа жаль, в≥д дивовижноњ цив≥л≥зац≥њ, ¤ка панувала тут колись, залишилос¤ к≥лька археолог≥чних майданчик≥в та ще Ц незвичайна атмосфера, що доповнюЇ ≥сторичн≥ руњни.
ѕочинати екскурс≥ю, зв≥сно, найкраще з пагорба Ѕ≥рса, де розташований Ќац≥ональний музей  арфагена. ” музењ збер≥гаЇтьс¤ багата колекц≥¤ Уподарунк≥в в≥д археолог≥вФ Ц керам≥ки, ол≥йних ламп, прикрас, що можуть пов≥дати про де¤к≥ особливост≥ побуту карфаген¤н. «апамТ¤товуЇтьс¤ незвичайноњ краси мозањки пун≥чноњ ≥ римськоњ епох. «али музею, до реч≥, також своЇр≥дний маленький Унаочний пос≥бникФ кожноњ епохи, що залишила св≥й сл≥д на земл≥  арфагенськ≥й. ѕ≥сл¤ ф≥н≥к≥йц≥в ≥ римл¤н на н≥й панували ще вандали, в≥зант≥йц≥, араби, турки ≥ до 1956 року Ц французи.
 р≥м руњн фортец≥, про ф≥н≥к≥йську епоху у  арфаген≥ може розпов≥сти ще к≥лька памТ¤тник≥в Ц залишки храм≥в “ан≥т ≥ Ѕаал-’аммона, цвинтар жертв богин≥ “ан≥т. «г≥дно з жорстокою традиц≥Їю, кожна родина зобовТ¤зана була принести в жертву ненаситн≥й богин≥ своЇ дит¤. ѕоступок не робили нав≥ть дл¤ найзначн≥ших род≥в. —учасн≥ археологи пережили г≥рке сумТ¤тт¤ почутт≥в, знайшовши на м≥сц≥ цвинтар¤ Ц “офета Ц величезну к≥льк≥сть маленьких урн ≥з попелом й обвугленими к≥стками карфагенських немовл¤т. «малюванню ц≥Їњ траг≥чноњ дол≥ безневинних малюк≥в √юстав ‘лобер присв¤тив чимало стор≥нок свого роману У—аламбоФ. „итаючи т≥ похмур≥ сцени з житт¤ ф≥н≥к≥йц≥в, сучасники дор≥кали французькому письменнику за надм≥рну дов≥рлив≥сть до античних джерел, вважаючи спаленн¤ жертв всього лише невдалим домислом. јле зТ¤сувалос¤, художник слова вгадав жахливу правду, в≥дкриту згодом за допомогою розкопок на м≥сц≥ древнього  арфагена...
–имл¤ни-переможц≥ хот≥ли стерти з лиц¤ земл≥ ненависне њм м≥сто. ѕроте, зруйнувавши все дощенту, вони, зрештою, зрозум≥ли, що нерозумно так розкидатис¤ УмайномФ, оск≥льки географ≥чно  арфагенська гавань залишилас¤ в центр≥ тод≥шнього св≥ту. «годом нов≥ господар≥ в≥дбудували м≥сто, створивши тут неповторн≥ зразки своЇњ великоњ культури. « того, що найкраще збереглос¤ до наших дн≥в, можна в≥дзначити лазн≥ јнтон≥¤ Ц своЇр≥дний Укурортний комплексФ римського  арфагена, розташований пр¤мо на берез≥ —ередземного мор¤. –озм≥рами ц≥ терми лише трохи поступаютьс¤ римським термам “ра¤на.
«агалом нац≥ональний ≥сторичний комплекс нараховуЇ майже дес¤ть майданчик≥в, досл≥джувати ¤к≥ Ц св¤щенний УобовТ¤зокФ кожного туриста, ¤кий шануЇ ≥стор≥ю.

ѕ–ќЅј„, ≈Ћ≤—ќ...

—ьогодн≥ до сучасного  арфагена в≥д м≥ста “ун≥са можна д≥статис¤ хвилин за 20. Ўвидк≥сна електричка, ¤ку тун≥сц≥ чомусь зат¤то називають УметроФ, без проблем домчить вас у це дивовижне м≥сце, де пост≥йну УпропискуФ маЇ т≥льки њњ величн≥сть ≤стор≥¤. ’оча багато хто над цим навр¤д чи замислюЇтьс¤. јдже нин≥шн≥й  арфаген Ц респектабельне передм≥ст¤ “ун≥са Ц живе розм≥реним житт¤м Уз в≥кнамиФ у ’’≤ стол≥тт¤ та сател≥тними антенами на дахах. “ут комфортно почуваютьс¤ ≥ноземн≥ посольства, представники найб≥льших ф≥рм, що за неймов≥рн≥ суми купують маленький Укуточок раюФ, ≥ нав≥ть ... президент “ун≥су, ¤кий облаштував свою резиденц≥ю поруч з руњнами терм јнтон≥¤. ƒо реч≥, туристам категорично заборон¤Їтьс¤ нац≥лювати обТЇктиви своњх фото- ≥ в≥деокамер на президентський палац, ¤кий пильно охорон¤ють в≥йськов≥ з автоматами.
” сучасному  арфаген≥ житт¤ побудоване на контрастах. « одного боку Ц розк≥ш палац≥в сильних св≥ту цього, в≥дт≥нена духм¤ними кущами олеандр≥в та евкал≥пт≥в, а поруч Ц б≥дн≥ д≥дус≥, за к≥лька монет ладн≥ перетворитис¤ на послужливих г≥д≥в дл¤ мандр≥вник≥в. ∆ивий пот≥к захоплених ≥стор≥Їю турист≥в Ц ≥ майже повна байдуж≥сть до своЇњ ≥сторичноњ Уобраност≥Ф б≥льшост≥ сучасних нащадк≥в славних карфаген¤н. ”чн≥ Ц суд¤чи з форми Ц ¤коњсь спец≥ал≥зованоњ спортивноњ школи так≥ ≥ не змогли п≥дказати нам м≥сцезнаходженн¤ легендарного пун≥чного порту, зв≥дки назустр≥ч морським битвам ≥ пригодам вирушали карфагенськ≥ корабл≥. јле потр≥бно в≥ддати належне Ц д≥ти дуже старалис¤. Ќав≥ть вчительку до бол≥сних роздум≥в долучили. ѕро порт, до того ж пун≥чний, н≥чого не чули ≥ юн≥ рибалки на берез≥. Уј нав≥що в≥н вам, Ц посм≥халис¤ хлопчаки, Ц ¤кщо, ¤к ви кажете, це було ще до нашоњ ери?Ф ѕорт, ¤кий нам усе-таки пощастило в≥дшукати, ви¤вивс¤ насправд≥ тихим берегом, порослим густими чагарниками, ≥ т≥льки скромна табличка нагадуЇ сучасникам про те, ¤ке це незвичайне м≥сце. ќсь так, ≈л≥со...
ќгл¤нути все не вдаЇтьс¤ практично н≥кому. ѕо-перше, тому, що в багатьох м≥сц¤х пер≥одично тривають розкопки; по-друге, де¤к≥ обТЇкти час од часу хтось засекречуЇ (згадати хоча б резиденц≥ю президента). ј кр≥м того, памТ¤тники величного м≥ста, що займало свого часу чималу територ≥ю, сьогодн≥ розкидано в р≥зних, в≥ддалених один в≥д одного м≥сц¤х. Ќебагатьом п≥д силу так≥ тривал≥ прогул¤нки.
јле можна хоча б з≥йти з пот¤га на к≥лька зупинок ран≥ше ≥ п≥шки пройтис¤ до центру древнього м≥ста, вдихаючи аромат одного ≥з найц≥кав≥ших м≥сць на земл≥. ≤ м≥ж —аламбо ≥ √анн≥балом (сьогодн≥ це лише станц≥њ тун≥ського метро) зустр≥ти молодих людей, що бес≥дують за чашкою сх≥дноњ кави, або прив≥тних д≥дус≥в, що несп≥шно розкурюють каль¤н. ќс≥нь на п≥вноч≥ јфрики Ц майже л≥то: тепло. ’оча перш≥ нотки близького смутку з кожним кроком стають усе в≥дчутн≥ш≥. ” карфагенськоњ осен≥ немаЇ жовтого лист¤, ¤ке шарудить п≥д ногами, х≥ба лимони, що дозр≥вають у догл¤нутих садках уздовж дороги, створюють кольорову гаму улюбленоњ пори поет≥в. ≤ тиша Ц незвичайна. ћовчить м≥сто, занурене у власну ≥стор≥ю. “≥льки обважн≥л≥ ф≥н≥ки, змучен≥ швидкоплином житт¤, втомлено падають на асфальт.

”крањна молода, 21 березн¤ 2008