КВІТИ НА СНІГУ  

Юлія КОСИНСЬКА, Олег КРУК

(Київ – Ханти-Мансійськ – Нижньовартовськ – Новий Уренгой – Сургут)

Коли в листопаді минулого року українські митці давали великий гала-концерт у Кремлівському Палаці Москви, присутні на ньому Президенти України і Росії домовилися, що 2002-й пройде під знаком року України в Російській Федерації. Відтак "україно-російський рік" стартував минулого тижня поїздкою українських артистів містами Західного Сибіру.

ХАНТИ–МАНСІЙСЬКА КАЗКА

Ханти-Мансійськ – маленьке диво. Під час ближчого знайомства столиця автономного округу справляє двояке враження. З одного боку - це ніби живе унаочнення навіяного старими радянськими фільмами (на кшталт "Дівчата") нашого уявлення про далекий Сибір: низенькі рублені ізби, що по самі вікна пірнули у сніг. А з іншого... "Маленька Фінляндія!" - захоплено вигукнули ми, коли автобуси української делегації зупинилися біля готелю "На семи холмах", де нам належало жити. Власне, почуття приємного подиву першим охопило Василя Ілащука, відомого телеведучого і "керманича" усіх концертів. Під час приїзду сюди десять років тому Ханти-Мансійськ зустрів пана Василя непримітними халупками й умовним "шалашем" замість аеропорту. Нині ж повітряні ворота автономного округу виблискують модерними фарбами і приємно вражають цілком європейським рівнем.
Років чотири тому, коли нафтові гроші почали нарешті потроху розумно "затримуватися" на батьківщині, на місці старого Ханти-Мансійська стала народжуватися маленька казка. І нині стрімкими темпами рухається будівництво нових житлових комплексів на основі сучасних проектів, а старі "допотопні" бараки обшиваються різнокольоровою вагонкою. Все це на тлі засніжених дерев дивним чином нагадує типове затишне скандинавське містечко. Особливо біля вже згаданого готелю. Там недавно збудовано один з найкращих у світі центр біатлону. "Ласкаво просимо на Югорську землю", - висвічувало електронне табло на полі спортивного комплексу, куди українські артисти вирішили прогулятися у першу чергу. А звідти подалися "освоювати" сцену унікального Центру мистецтв, де відбувся перший концерт українського мистецького "десанту".
Про незвичайність цього закладу нам довелося почути чимало: і те, що минулого року у Франції Ханти-Мансійська школа мистецтв захистила звання "Зразкова школа ЮНЕСКО", і те, що за кошти окружного бюджету тут мають змогу навчатися обдаровані діти Півночі, яких у цьому центрі, до того ж, безкоштовно одягають, годують і лікують.
Але що найбільше вразило українську делегацію - дивовижна картинна галерея, яка є окрасою не тільки самого Центру мистецтв, але й усього Сибіру... Місцевий фонд "Покоління", який опікується "картинним дивом", вже кілька років з аукціонів "Сотбі" і "Крісті" привозить до Ханти-Мансійська, здавалося б, назавжди втрачені мистецькі перлини російських художників. Від часу заснування в 1996-му році галерея поповнилася унікальними полотнами Васнецова, Левітана, Айвазовського, Сурікова, Репіна та багатьма іншими. Про її рівень свідчить, зокрема, і такий факт: нещодавно на аукціоні в Стокгольмі Третьяковська галерея не змогла придбати картину Васнецова, відтак робота відомого живописця потрапила... до Ханти-Мансійська. Справді, є чим пишатися. Незабаром галерея Центру мистецтв планує обмін експозиціями із Третьяковкою. Ось так, панове, меценати...
Всупереч підступній "традиції" першого глевкого млинця, прем’єрний виступ майстрів вітчизняної сцени на землі Західного Сибіру був розіграний як по нотах. Зала на 800 місць не вмістила всіх бажаючих, до того ж, серед глядачів "було помічено" всю еліту Ханти-Мансійського краю. Дві години концерту під акомпанемент рясних оплесків пролетіли, як одна хвилина...

НА БЕРЕЗІ РІЧКИ ОБ

Графік наших північних мандрів був такий щільний, що митцям часто доводилося виходити на сцену ледве не з трапу літака. Так було у Нижньовартовську, де часу на репетицію практично не залишилося, оскільки в Палаці культури була запланована зустріч президента України з місцевими жителями та українською діаспорою. Багато запитань, адресованих керівникові української держави, стосувалося нагальних проблем, з якими доводиться стикатися нашим землякам у діаспорі. Це і черги на пропускних пунктах російсько-українського кордону, і надмірна прискіпливість митників, і проблема пенсій.
У Нижньовартовську є школа, де діти вихідців з України мають змогу здобувати знання рідною мовою. Як бути випускникам, чи приймуть їх до вузів в Україні - перепитували батьки сьогоднішніх школярів? "Обов’язково! Зарахуємо всіх бажаючих", - запевнив президент України і додав, що на його слова можна посилатися, спілкуючись із приймальною комісією. Звісно, багато йшлося і про перспективи україно-російських економічних взаємин. Тут також багато неузгоджень. "У жодній країні немає 20-відсоткового податку на російську нафту, і лише для України ви встановили цю додаткову плату", - зауважив Президент, звертаючись до російського посла в Україні. Але оскільки власниками багатьох нафтопереробних підприємств в Україні є російські компанії, то... "Словом, ви перехитрили самі себе", - резюмував Леонід Данилович. І додав, що товарообмін між нашими країнами різко непропорційний. Підписаний 1996 року договір про вільну торгівлю Росія не ратифікувала до цього часу. Тож як він може повноцінно діяти? Україна, наприклад, могла б постачати на російський ринок і цукор, і ту ж карамель... "Ну не любимо ми карамелі", - спробував віджартуватися російський посол в Україні, хоча в словах пана Чорномирдіна більше проглядалось відверте бажання просто захистити свій ринок від конкурентноспроможного сусіда.
На відміну од Ханти-Мансійська, історія якого сягає 1637 року, Нижньовартовськ виріс "на рівному місці" на початку 70-х років минулого століття. Нині в цьому 250-тисячному місті, архітектура якого "відшліфована" під спальні райони традиційних радянських забудов, погляд туриста можуть привабити хіба що казкові льодові містечка - радість малечі. Та ще скована льодяним панцирем річку Об, на березі якої нещодавно виріс красень-храм. "І чому ви так мало гостюєте в Нижньовартовську, - шкодував наш водій. - Подивилися б на наші визначні історичні місця..." "Справді, є такі? - пожвавішали ми. - Підкажіть, може б ми якось устигли..."
"Дискотеки!" - запевнив наш новий знайомий, і ми зрозуміли, що... приїхали. Зрештою, проблему із дискотеками ми могли б вирішити і самотужки. Адже у нашій групі були такі рухливі дівчата із "Джаз-степ танц класу" під керівництвом Володимира Шпудейка, яким і після концертів не бракувало снаги вдавати із себе м''ячиків.
Є у Нижньовартовську культурно-просвітницьке товариство "Україна", навколо якого гуртуються українці краю. Мова не лише про наповнення мистецького, духовного простору – ця громадська організація береться і за вирішення багатьох важливих "прозаїчних" питань. "За даними міграційної служби, саме українці є найчисельнішою іноземною робочою силою округу, – розповіла референт губернатора Ханти-Мансійського АО Галина Видріна. – У культурно-ділових центрах вони можуть отримати матеріальну допомогу, тимчасове житло, консультацію із працевлаштування".
Дванадцять років у Нижньовартовську існує народний ансамбль "Веселка", самобутні, оригінальні костюми якого зшиті руками самих учасників колективу. А як вони співають! Леонідові Кучмі спів "Веселки" так сподобався, що Президент приєднався до хористів прямо в холі Нижньовартовського Палацу культури. Позаплановий номер святкової програми запам''ятався багатьом!

НА ДАЛЕКІЙ ПІВНОЧІ

Тепла українська зима таки добряче нас "розбестила"... Отож коли ртутний стовпчик у Новому Уренгої "уклінно" запропонував нам мінус сорок за Цельсієм, ми навіть здивувалися. Й відразу ж зрозуміли, що хутряні шапки не дарма займали місце у наших валізах. За такої погоди на вулицю ніхто "добровільно" носа не вистромить, а ми ж, такі герої, вирішили прогулятися від Будинку культури до свого готелю "Заполярний". І мали змогу відчути, що таке зима в Ямало-Ненецькому автономному окрузі! Це коли не знаєш, що робити в першу чергу: рятувати обличчя чи все-таки намагатися якось дихати на такому, з дозволу сказати, морозці! "Хіба ж це холод, - не розуміли наших "відморожених" поглядів і відчайдушних "зойків" краяни. - А як би ви подивилися на мінус 57?"
Та що там дивитися, коли виступати треба! Можливо, саме на противагу шаленим уренгойським морозам наших артистів у цьому місті приймали особливо тепло. І співали разом з українськими вокалістами, і "на біс" викликали постійно. Підтримати наших митців до Будинку культури прийшли навіть члени екіпажу нашого літака, який допомагав нам швидко і зручно долати багатокілометрові сибірські відстані.
Новий Уренгой - "газова столиця" Росії. 85 відсотків російського блакитного палива добувається саме в цьому регіоні. Сьогодні в стотисячному Новому Уренгої, який 1975 року із селища перетворився на місто, живе багато українців. Дванадцятирічний Дмитрик прийшов на концерт разом з бабусею. Вона - українка, яка чверть століття тому приїхала сюди на освоєння суворої Півночі. Дмитрик розуміє українську, оскільки мова присутня в його родині, але на батьківщині бабусі й тата ще не довелося побувати. "Неблизька й недешева стала дорога додому, - ділилася з нами пані Марія. - А поїхати треба. Там - могили рідних людей... Там - душа".

СМАК СУРГУТСЬКОГО ШОКОЛАДУ

Так сталося, що до нафтової столиці Росії ми потрапили позапланово. Спресований графік концертів не передбачав візиту до цього міста, але коли президент України приїхав на 90-тисячне підприємство "Сугрутнафтогаз", де більшість працівників - українці, його відразу ж запитали: "А де ж артисти? Чому нас проминули?" І Президент пообіцяв: концерт відбудеться. Отож з декораціями, костюмами і гарним настроєм, "підігрітим" уренгойськими морозами, ми "на хвилинку" зазирнули до Сургута. І правильно зробили. Бо тут, як з’сувалося, нас найбільше чекали. Вільних місць у палаці культури "Нафтовик" годі було шукати. Тільки артист скаже вам, що означає бачити в залі сотні теплих усмішок і щирих поглядів. І що таке - квіти не тільки від організаторів, а й від глядачів, які відпросилися з роботи (концерт відбувався відразу по обіді) і прийшли на зустріч з українським мистецтвом. Слід віддати належне головному режисерові Борисові Шарварку - концерти були скомпоновані на високому професійному рівні. Борис Георгійович зумів зібрати в "одній гамі" на гастролі митців, яких і вдома не часто застанеш. Наприклад, прославлене тріо тенорів Національної опери сьогодні часто можна побачити на престижних сценах Європи, багато гастролює вокальний квартет "Гетьман", виступ якого наші земляки в усіх містах приймали із справжнім захопленням. Те ж можна сказати і про солісток Національної опери Ольгу Нагорну, Ірину Семененко та Катерину Стращенко, скрипаля-віртуоза зі Львова Олега Кульчицького, народних артистів України Іво Бобула та Миколу Свидюка.
- Ви нас просто вразили! Такі концерти у Сургуті бувають нечасто, - говорила краянка, яка чекала на нашу групу біля автобуса. - Моя бабуся - родом з Полтавщини, замолоду подалася на Сахалін, та так і залишилася в Росії. Все життя говорила українською... Я української, на жаль, не знаю. Але душею відчуваю, що це - моє...
Наша співрозмовниця поспішала на концерт і не встигла купити квіти. А так хотілося подякувати українським артистам. Отож доки співаки збиралися в дорогу, вдячна глядачка забігла до магазину і накупила... шоколаду, яким на виході з готелю пригощала українських артистів. "Приїжджайте частіше..." - розчулено промовляла вона, аж доки наші автобуси не від’їхали в аеропорт.

ПРО МІНУС НЕ ЗА ЦЕЛЬСІЄМ

Цікава річ - кордони. Особливо, кордони подвійні. Не чули про такі? Ми теж допіру. У Сиктивкарі, де наш літак дорогою до Ханти-Мансійська приземлився, аби поповнити запаси пального, артистам і журналістам запропонували пройти паспортний кордон. Мовляв, у Ханти-Мансійську, куди прямуємо, немає митниці, отож нас перевірять на у республіці Комі. Перевіряли ретельно, доскіпливо, отож цілу годину, доки наш лайнер "пакувався" паливом, ми не змарнували - що й казати! Яким же був наш подив, коли в Ханти-Мансійську нам знову довелося проходити паспортний контроль. Отож, ви розумієте, шпигунів між нами не залишилось...
Не менше вразила охорона в Палаці мистецтв Ханти-Мансійська, яка перед концертом відфільтровувала підозрілих "типів". "Ви журналісти? А вас немає у списку!" Коли показуєш своє прізвище, в охоронця спрацьовує інший "пунктик": "А вам там нічого робити!" Не пояснювати ж людині за кілька хвилин до концерту, що якби тобі справді не було чого робити, то не долав би тисячі кілометрів з доброго дива. Непорозуміння вдалося вирішити, але відчуття подиву залишилося.
Та найбільше дивуватися довелося вже в літаку, що мав прямувати до Нижньовартовська. Коли після усіх формальностей ми зручно вмостилися в кріслах, то не підозрювали, що доведеться чекати злету цілих півтори години. Як засувалося, росіян насторожив наш літак, на якому красувався напис "Збройні сили України". І справді, що це українським військовим спало на думку гуляти неозорими просторами сусідньої держави? З концертами? Артисти? Щось тут не так!.. Довелося чекати спецдозволу Міноборони Росії... На щастя, все вирішилося на користь мистецтва.

... І БЕЗУМОВНИЙ ПЛЮС

Сакраментальне слово ностальгія як туга за рідною землею втрачає свій сенс, коли ти вдома. Коли щодня чуєш рідну мову, спілкуєшся з близькими, коли у будь-який момент можеш прийти туди, де не заростають споришем стежки дитинства. Чужину не вибирають, але часто саме вона вибирає людину - вириває з рідного гнізда, переносить у середовище далеке й інше. І це називається: доля. Так і з цими людьми - багато років вони живуть в іншій країні, розмовляють іншою мовою, інша держава вважає їх своїми громадянами. Але коли під час концерту ти бачиш в залі, як погляд дорослого чоловіка пробиває сльоза, як підносить хусточку до очей глядачка з сусіднього ряду... А нам чомусь здавалося, що слова цієї пісні давно втратили свою тремтливу ноту. "На Україну повернусь, через роки, через віки. Вустами вдячно притулюсь до материнської руки..."
Нашим землякам на чужині бракує такого спілкування. Кожен приїзд митців з України для них - справжнє свято. І це свято - не втратило тут свого первісного значення. Заради таких моментів - аби подарувати чиїсь душі свято - варто долати всі "мінуси".

Используются технологии uCoz