“І далекі ваблять нас зірки” (дитяче)

ДОБРИЙ ВЕЧІР

“Добрий вечір!” – я скажу полям,
Де я часто бігала малою,
Де, бувало, часто, ще дитям,
Бавилась перлиною-росою.

Добрий вечір, зоре вікова,
Я з тобою зв’язую все чисте:
Під ногами стелиться трава,
Почуття в душі якесь вогнисте.

Добрий вечір, матінко-земля,
Ти для мене найдорожча в світі,
Твою ласку чую віддаля,
Твоє сонце бачу я в зеніті.

Добрий вечір, люди-трударі,
Я вас добре ще з дитинства знаю,
Я вклоняюсь вам, немов зорі,
Вашу пісню я в душі співаю.

Добрий вечір, мамо, я прийшла
І твої цілую ніжні руки.
В них розраду й радість я знайшла
В дні любові і тяжкої муки.

Що навік у серці проросло –
Я вклоняюсь низько всьому тому:
Річці, ниві, батьківському дому,
Де не згасне лагідне тепло...

ОСІНЬ

Промайнуло літечко зелене,
Павутина угорі кружля.
Пожовтіло листячко у клена,
Стала жовтою уся земля.

І пташки, збираючись у вирій,
Прокружляли тихо над селом,
Навіть простір, кришталево-синій
Ніби перерізали крилом.

І на землю осінь йде врочисто,
Всім свої дари роздаючи,
І палають яблука вогнисті,
Але вже дощі ідуть вночі.

А за нею слідом, непомітно,
Прийдуть холоди після дощів.
І від цього якось непривітно,
Дуже сумно стане на душі.

БАТЬКІВСЬКИЙ ПОРІГ

Скільки б в світі не було доріг
І залитих теплим сонцем днів,
Найрідніший – батьківський поріг,
Де своє дитинство ти провів.

Юність кличе нас вперед іти,
І далекі ваблять нас зірки.
Та думками часто будеш ти,
Там, де ждуть тебе твої батьки.

І нарешті зрозумієш ти,
Що куди б у світі не пішов,
Поруч будуть із тобою йти
Материнська ніжність і любов.

СЕЛО МОЄ РІДНЕ

Рожевий захід сонця
І краєвид чудесний.
Стою біля віконця
Й милуюся на весну.
А за вікном життя вирує,
І оживає все, сміється,
А сонечко весь час мандрує
І човником мені здається.
Люблю цей край і взимку, й літом,
І восени люблю, й весною.
Пишається вишневим цвітом
І повноводною рікою.
Люблю людей його я ніжних,
Їх теплі, стомлені усмішки.
Люблю я цвіт садочків пишних –
Красивих, навіть скромних трішки.
Люблю пройтись біля ріки,
Як сонечко сіда за обрій,
Люблю дивитись, як пташки
Збираються щороку в вирій.
Як часто хочеться злетіти
Над ним у синю височінь,
І глянути на землю, квіти,
На річки синю глибочінь.
І це село навік сплелося
З моїм дитинством, як колосся
Із волошками при дорозі.
І все, що маю я чудесне,
І осінь щедру, й теплу весну –
Все це тобі я подарую,
Мій дорогий, мій рідний краю!

ПАМ’ЯТЬ

Знов прийшов на землю травень довгожданий
І гостинно двері сонцю відчиня.
Із найкращих квітів наш вінок весняний
Ми несем солдатам, що лягли в боях.
Сковані у тузі верби при дорозі,
А в кінці дороги обеліск стоїть.
Знову приїжджають мами сивокосі,
Щоб поцілувати цей святий граніт.
До підніжжя діти квіти знов підносять,
А над ними в небі линуть журавлі.
І вони неначе всіх на світі просять:
“Збережіть, будь ласка, мир на всій землі!”

МАМІ

Матусю моя рідна,
Найкраща за усіх.
Весела і привітна,
Така, як сонця сміх.
Ти з вишенькою схожа,
Яку у нас в садку
Був посадив Серьожа –
Малесеньку таку.
Та вишня підростає,
І яблуньки ростуть.
Тебе донька питає,
Якою в світі буть.
Як ластівка весною,
Працюєш кожен день,
А ввечері зі мною
Співаєш ти пісень.
Твій син поїхав з дому –
Таке воно, життя.
І проганяє втому
Лиш віра в майбуття.
Пролинуть швидко роки,
І донька вже твоя,
Немов гірські потоки,
Полине у життя.
Але й дорослі діти
Для тебе малюки.
І ти посадиш квіти,
Як завжди, в два рядки.
І будуть зустрічати
Вони твоїх дітей.
О мамо, рідна мати,
Рідніш за всіх людей.
Ми часто будем з братом
Додому приїжджать,
А ви удвох із татом
Нас будете стрічать.
Ми підемо купатись
На річеньку-ріку.
І будемо сміятись,
І грітись на піску.
Я хочу, моя ненько,
Щоб ти була завжди
Щаслива і раденька,
Не знала щоб біди.
Щоб радо ти сміялась,
Немов гірська вода,
І щоб була ти, мамо,
Здорова й молода.
Тобі я подарую
Всі квіти на землі.
А ти їх візьмеш ніжно
Й поставиш на столі.

ОДНОСЕЛЬЦЯМ

Ваших мрій, сподівань
І надій життєдайні озерця
Увійшли в мою душу
Як вічно святий заповіт.
Вашим щирим добром
З ранніх літ моє сповнене серце
І зі словом простим
У незнаний я вирушу світ.

Односельці мої,
Трударі, що від ранку до ночі
Ви плекаєте хліб,
Щоб у всіх він лежав на столі.
Тиху ніжність й тепло
Випромінюють стомлені очі,
Ваші руки святі
Всю наснагу беріть від землі.

Всі ви рідні мені,
Наче пісня ота колискова,
Що, як подих життя
На матусиних ніжних вустах.
Ваша мова проста,
Чиста, наче зоря світанкова,
Ваша думка ясна,
Наче колос в дитячих руках.

Де Хорол голубий
Сині води внесе в невідомість,
І, як голос віків,
Чути щирі народні пісні.
Ви знайшли свою долю,
Ваші тут і коріння, і гордість,
Ваша сила і міць,
Які в спадок дістались мені.

Я вклоняюся вам,
Пісню вдячності й шани складаю,
Свої щирі слова
Я звертаю до вас, земляки:
Із далеких шляхів
Повернусь я до рідного краю,
Адже він – моє щастя
І радість моя навіки.